Війну я зустріла в Луганську. На той момент я навчалася у Луганської державної академії культури та мистецтв — ЛДАКМ (або — як ми його називали тоді — «КУЛЬОК»). Це була весна, кінець четвертого курсу, я тільки почала писати дипломну роботу в академії, але зосередитись на роботі було дуже важко, бо ми всі вже розуміли, що щось важливе відбувається в місті — в поганому сенсі цього слова. На той момент до Луганська вже приїхали бусики з військовими з «рф’ії» та за підтримки деяких зрадницьких (господипрости) місцевих структур, які в лічені дні зробили штучний переворот в органах місцевої влади. Це відбувалось буквально на моїх очах, бо я проживала в домі, що знаходився поряд з міліцією. Пам'ятаю, що мені доводилося стояти в черзі в магазині поряд, бо було дуже багато російських військових, які хотіли щось купити за рублі. Також я пам'ятаю, як прокинулась від звуку польоту винищувачів: перший раз мені здалося, що щось летить на землю та через мить ми всі помремо, — я буквально підірвалась за секунду та чекала що буде. Диплом я так і не дописала, зрозуміла, що треба валити звідси. То був найпродуктивніший день в моєму житті. За один день я перенесла всі свої картини  з академії додому, зібрала всі речі, знайшла кому віддати маленьких цуценят (їх мати-собака кинула в Стаханові, було шкода; я їх тихо перевезла до Луганська, подумала, що щось придумаю, головне — щоб вижили) та диво — за день забрали їх в мене; в той же день звільнилась з роботи (ми з друзями підробляли гравіровкою портретів на пам'ятниках), позакривала якісь маленькі питання в місті та перевезла всі речі в Стаханов, щоб звідти на наступний день вирушити до Києва.