Данііл Фрончко
Рубіжне
Київ
Як ви зустріли війну у 2014 році? Що пам'ятаєте з того? Скільки вам було років?
Як для вас пройшли 2014-2015 роки? Розкажіть, будь ласка, цю історію в деталях.
Хоч я і з Рубіжного, але мої батьки зі мною маленьким майже одразу переїхали до Луганська, тому усе доросле життя до 2014 року я прожив там. Мені було тоді 19 років. Вчився, ходив у художню школу, все почалося у Луганську. Пам’ятаю дуже нервовий стан. Якесь очікування дуже радикальних змін в житті відчувалося наче у повітрі. Що майже ось-ось щось станеться. Було дивно вже їздити до коледжу на навчання у травні 2014 року. Колись, пам'ятаю, я приїхав на живопис і був просто один, тому що у той день планувалися у місті якісь провокації. Я збирав зарано семестрові оцінки, щоб закрити навчальний рік раніше, тому що тато відчував все краще за нас, мабуть, та сказав, щоб ми з мамою і моєю молодшою сестрою поїхали до Києва, поки побули там, а потім, коли все знов буде спокійно, ми повернемося. Але цього «коли» так і не відбулося у Луганську. Спочатку окупували мою малу батьківщину — Рубіжне. Усі дуже хвилювалися за рідних, бабусю та дідуся. Але тоді — у 2014-му — все було не так, як цей раз — обійшлося без ушкоджень для цього маленького містечка. Дуже швидко Рубіжне, Сєвєродонецьк та Лисичанськ завдяки ЗСУ повернулися назад, але Луганськ вже було взяти важче. Не уявляю, що тоді коїлося в місті, бо ми поїхали майже от-от перед подіями, які вже гучно пролунали на всю країну. Незрозуміло було, сидячи в Києві: чи повернемося ми додому? що далі? коли це станеться? де ми будемо жити?.. І головне — деякий час тато ще залишався у місті. Він виїхав спочатку до Рубіжного, там все було вже спокійно, тому що у центрі міста стояв Український прапор. Ми зустрілися усі разом вже у Києві трохи пізніше. Мені треба було довчитись — я вчився у Луганську на живописному факультеті, тому я вирішив перевестися до Дніпра, де також був коледж. Хоча я спочатку зовсім не знав, як прилаштуватися до нового місця навчання, але мене там прийняли дуже сердечно; на душі стало спокійніше, особливо в колі дружніх мистецьких стосунків, де всі займались улюбленою справою, це дарувало години насолодження дійсно іншими речами. І думки про скоре повернення додому почали потрохи згасати. Але досі настають моменти, де я уявляю деокупований Луганськ, де я знов ходжу містом, як і раніше.
"Де ви були ці 8 років?"
Як для вас пройшов цей час, чи щось змінилось з подій у 2014 році у вашому житті? Що на вас більш за все вплинуло за цей час?
Будь ласка, напишіть в деталях.
Змінилося багато чого: місце проживання моїх батьків; те, як часто ми знов почали їздити до Рубіжного… Мабуть це вплинуло сильніше, бо деякі місця, — особливо село поруч з Рубіжним, де я проводив усе своє дитинство влітку, — я обожнюю. Тому у своїй практиці я повертаюся до тих самих мотивів. Ці останні 8 років я робив це тільки влітку. Тому кожне літо я очікував знов і знов. Щоб порівняти роботи теперішні з прийдешніми. На моє світосприйняття як художника дуже вплинули люди, яких я зустрів вже в коледжі у Дніпрі. В мене змінилося відношення до деяких речей в мистецтві. Те, що здавалося раніше особливим, стало другорядним, і — так само — те, що здавалося другорядним, стало більш значущим. Після закінчення коледжу у 2016 я вступив до Академії в Києві, де почав для себе, як для художника, все спочатку. Нове місце, новий подих для творчості. Багато було творчих пошуків, багато було зустрічей, яки вплинули на моє світосприйняття та на творчу практику. Протягом усього навчання за моїм станом змінювалися кольори, мотиви, форма, але, як мені здається, жага до життя в роботах залишилася. Тому меня завжди хочеться повертатися до тих місць, які я знаю якнайкраще, які ближче до мене, в яких я знов і знов знаходжу щось нове для себе.
Як ви зустріли 24 лютого 2022 року? Чи вірили в те, що повномасштабний наступ почнеться?
Де ви зараз? Чим займаєтесь?
Що думаєте про своє майбутнє зараз?
24 лютого я зустрів вдома у Києві. Я взагалі не слідкував за подіями у суспільстві, за останніми новинами. Тому чув тільки чутки: чи станеться це, чи не станеться?.. Яле, усі ми вже знаємо, що все це сталося. Зараз я в Києві, продовжую як можу творчо працювати, бо дуже важко робити якісь світлі речі, як я звик робити це до війни, бо зараз дуже важко знайти внутрішні сили для такого поштовху. Я тільки недавно почав знов думати про своє майбутнє як художника. Тому тільки після таких думок почав знов щось робити, займатися своїми попередніми роботами та іншим.