Я зустрів війну, коли був в 10 класі, мені було 15 років. Тоді взагалі не розумів, що навколо відбувається, настрої оточення різко змінилися на радикально сепаратистські. Це мене дивувало: таке враження, що вони консервували цей малороський дух та чекали вторгнення росії, хоча передумов для цього не було, а може я й помилявся. В той час Сєвєродонецьк був під окупацією два з половиною місяці і десь на початку липня 2014 року, коли обстрілювали Лисичанськ і вибухи було дуже чутно, я з батьками поїхав до Києва — перечекати, коли наше місто знову буде під контролем України. Повернувшись у місто, змін особливих я не помітив — Сєвєродонецьк майже не чіпали, місто продовжувало жити в своєму темпі. Але реакція на гучні звуки стала більш панічною. З головних задач на той час було закінчити школу, готуватися до вступу куди-небудь та вирішити чим зайнятися в житті. Ось це "куди-небудь" була ХДАДМ. Вступ туди був доволі авантюрний: приїхавши до Харкова на творчий конкурс, я помітив серед одноліток, що мало хто взагалі розуміє, що відбувається в Донецькій та Луганській областях.
Мов це жарти чи поле для мемів. Але зустрів й розуміючих,
прикольних людей… і не прикольних також.