Михайло Кулішов
Дружківка
Як ви зустріли війну у 2014 році? Що пам'ятаєте з того? Скільки вам було років?
Як для вас пройшли 2014-2015 роки? Розкажіть, будь ласка, цю історію в деталях.
В 2014-му році було 27 років. Працював у сфері IT. З 2009 року зацікавився темою краєзнавства та почав займатися індустріальною фотографією. На початку 2014 року було створено авторський блог «Шахти та рудники Донбассу» (www.donmining.info). З початком окупації Донбасу знаходився в місті і міркував, що скоро треба буде покинути місто, тому спробував зробити максимальну фотофіксацію промислових будівель та панорамних пейзажів. В кінці липня 2014 року – через постійні обстріли виїхав з вагітною дружиною до Бердянська. Там я продовжив вивчення та фотофіксацію геологічних пам’яток Західного Приазов’я. Але через місяць вимушені були повернутися до Горлівки, де і пробули до січня 2015 року. За цей період — з моменту повернення до Горлівки у вересні — було дуже важко: окупаційний режим, повна неможливість вільно займатися фотографією; пересування по місту було обмежено і до улюблених місць взагалі неможливо було потрапити. Життя на лінії фронту, — а наш будинок якраз знаходився на самій західній околиці міста, — вносило свої постійні коррективи. В січні місяці 2015 року, коли у місті вже не було ні світла, ні води, ні опалення та газу, ми виїхали до Бахмуту. Щоб бути в безпеці та не в окупації.
"Де ви були ці 8 років?"
Як для вас пройшов цей час, чи щось змінилось з подій у 2014 році у вашому житті? Що на вас більш за все вплинуло за цей час?
Будь ласка, напишіть в деталях.
З приїздом в Бахмут, як тільки ми опинилися по інший бік границі – відкрилося друге дихання. Я опинився в місті, де дуже давно міркував пожити, ще до війни. Але, як завжди, доля переселенця не дуже проста. Довелося змінити кілька квартир, поки не знайшли щось пригодне для комфортного проживання. Що стосується краєзнавчої та фотографічної діяльності – з’явилось дуже багато нових проєктів та збільшилась географія творчих мандрівок. З 2018 р. учасник проєктів «Туристична Лиманщина» (http://greentour.dn.ua) та «Мандруймо Придінців'ям», фахівець-консультант ГО «ЦПГА «Крила», мета яких — сприяти розвитку сільського, зеленого та екологічного туризму на Лиманщині Донецької області. У 2020 році створили брендований туристичний продукт «Шлях, позначений сіллю» (https://saltway.in.ua). За цей період участував в міжнародних та всеукраїнських наукових конференціях, та написав понад 20 наукових праць з історії та краєзнавства Донбасу, спелестології та геотуризму. В 2019 році нагороджен Почесною грамотою від Донецької обласної організації Національної спілки краєзнавців України за високий особистий внесок у дослідження та популяризацію знань про рідний край. В 2020-му Донецька обласна організація Національної спілки краєзнавців України визнала мене «Кращим краєзнавцем року».
Як ви зустріли 24 лютого 2022 року? Чи вірили в те, що повномасштабний наступ почнеться?
Де ви зараз? Чим займаєтесь?
Що думаєте про своє майбутнє зараз?
24 лютого 2022 року зустрів в Бахмуті. Довге передчуття великої війни було ще, напевно, з зими 2021 року. Тривожні новини вітали в повітрі. Всі потрохи починали про це говорити. Але після більш ніж семи років постійної загрози вторгнення на цю територію розвинулась якась апатія, мабуть звикли, що з нашим регіоном може статися щось жахливе та доведеться його покинути. Та й досвід переселенця має велике значення, коли з’являєтеся версія 2.0. Перший місяць повномасштабної війни перебували з сім’єю в Бахмуті. Майже відразу почали збирати речі, були собарні тривожні валізи, навіть купили квитки до столиці. Але на наступний день відмовились від поїздки, тому що вийшло що залишатись в Бахмуті було значно безпечніше. Але не надовго. В квітні ми рушили до Дніпра, потім у Київ,
де і зараз перебуваємо.
На разі перебуваю в місті Бровари, де намагаюся продовжити свою діяльність у сфері архівування історичних даних
та просування культури та знань про Схід України.
