Володимир Гаврилюк
Лисичанськ
Кременчуг
Як ви зустріли війну у 2014 році? Що пам'ятаєте з того? Скільки вам було років?
Як для вас пройшли 2014-2015 роки? Розкажіть, будь ласка, цю історію в деталях.
Зустрів я цю війну через 2 місяці після шістнадцятиріччя. В абсолютному нерозумінні. Просто раптово — хлоп — і ось війна. 21 липня у нас пропало світло та вода. 25 липня нас звільнили. 26-го проходила чи то евакуація, чи то масовий виїзд — я так і не зрозумів. І я з матір'ю вирушив у бік кордону — в Мілове. Момент, як я і мій друг прощалися з сусідами та родичами, запам'ятався надовго: у той момент ми думали, що все тільки починається. З того моменту в мене почалося самостійне життя. Ми осіли у Грай-Воронці Ростовській області. У Міллерово я вступив до технікуму на «Оператора ЕОМ», але за фактом закінчив на мережевик і аніматора. З 2015 до 2017 один раз на рік я приїжджав додому.
"Де ви були ці 8 років?"
Як для вас пройшов цей час, чи щось змінилось з подій у 2014 році у вашому житті? Що на вас більш за все вплинуло за цей час?
Будь ласка, напишіть в деталях.
8 років я проживав у росії — в ростовській області, м. Міллерово. Навчався у технікумі, паралельно вивчаючи кібер-без. Після закінчення технікуму вирушив до Ростова, вступив до ДГТУ на «кібер-безпеку». Почав шукати сенс життя і розуміння хто я і навіщо я. Відвідував півроку мечеть «Аманат». Півроку — буддиську тусовку в «димний дворик», але ми просто казали «гараж». Коли повертався до Міллерова, відвідував протестантську церкву (десь півтора року). Там же перетнувся і пізнав п’ятидесятників, адвентистів, лютерян, адамітів. Уперше з'їхався з дівчиною. Скажімо так, підліткове життя пройшло у чужій країні. В 2018 року я повернувся додому на постійку, знайшов дещо, якось роботу, вступив до ПТУ (оскільки диплом країни-агресора не дійсний).
Як ви зустріли 24 лютого 2022 року? Чи вірили в те, що повномасштабний наступ почнеться?
Де ви зараз? Чим займаєтесь?
Що думаєте про своє майбутнє зараз?
24 число я зустрів з прильоту о 7:30, начебто. Відразу відкрив телеграм і зрозумів, що почалося. Швидко зібравши речі, я пішов до своєї другої родини. Ми годину думали, хто куди буде їхати. Попрощалися з надією, що за тиждень-місяць зустрінемося. Я вирушив у Рубіжне, паралельно слухаючи прильоти. У Рубіжному мене почали терзати сумніви: в новинах писали, що Харків взяли, Київ захоплять через 5 годин… Помотав кола, я повернувся додому, де й пробув до кінця березня.
Зараз я перебуваю у Кременчуці, у центрі для переселенців. Займаюся, типо, волонтерством: допомагав місцю, де знаходжусь, потім — ЗСУ, зараз готуємо притулки у навчальних закладах. Про своє майбутнє взагалі нічого не думаю, прожив день — добре. Перспектив не бачу, від слова зовсім. У чужому регіоні, сам, практично без даху над головою. Все як у 2014-му, тільки вже 24 роки і сам.