Я навчалась в Луганську, коли все почалося. Мені було десь 18 років. Навпроти мого гуртожитку почався «парад зустрічі Росії»: розвісили російський флаги, діти писали на проїжджій частині «Росія», були плакати гумористичного характеру з Верховної Ради України (маю фото та відео). Здавалося це все «аншлагом», але я встигла закінчити другий курс факультету німецької та англійської мови в ЛНУ імені Тараса Шевченка і потім через місяць приїхати туди під обстрілами, щоб забрати документи. Пам'ятаю, що мене дуже благали залишиться та отримати російську освіту безкоштовно. Я перевелася до Харкова і вдало закінчила своє навчання там. В 2014 році я продовжувала життя у Сєвєродонецьку, застала окупацію, але залишалася там, бо я знала, що все буде добре і Україна. З друзями на той момент розклеювали по під'їздах стікери «Сєвєродонецьк — це Україна», один з них досі в мене вдома наклеєний, привітання оркам, ги:)