
Катерина Бражук
Маріуполь
Крим

Як ви зустріли війну у 2014 році? Що пам'ятаєте з того? Скільки вам було років?
Як для вас пройшли 2014-2015 роки? Розкажіть, будь ласка, цю історію в деталях.
З початком вторгнення у 2014 році на територію України, я знаходилася в селі у своєї бабусі. Мені було 10 років і що таке війна я навіть не уявляла. Селище було тимчасово окуповане військами “ДНР”, канал зв'язку був перехоплений і по телевізору крутили тільки російські новини. Пам'ятаю, як бачила танки, що проїжджали вулицями, чула пропаганду, звуки вибухів та прильотів, постійні новини про те, що знаряд розірвався десь не дуже далеко від місця нашого перебування. Бабуся не хотіла відвозити мене та молодшого брата додому до Маріуполю, тому що там відбувалися обстріли районів та було достатньо небезпечно. Мені дуже не хотілося залишатися на окупованій території та не вистачало проведення часу зі своїми друзями і у себе вдома з сім'єю.

"Де ви були ці 8 років?"
Як для вас пройшов цей час, чи щось змінилось з подій у 2014 році у вашому житті? Що на вас більш за все вплинуло за цей час?
Будь ласка, напишіть в деталях.
На мою думку, всі ці 8 років темі війни на Донбасі та анексії Криму приділяли не дуже багато уваги, проте це не завадило підняттю громадської свідомості для кожного українця. Як підліток, я вивчала історію своєї країни, активно спілкувалася на тему війни, українізувала своє життя та відкрито висловлювала думки. Ментально я зросла у патріотичному аспекті, тому що мені подобається моя країна, моя мова та колорит.

Як ви зустріли 24 лютого 2022 року? Чи вірили в те, що повномасштабний наступ почнеться?
Де ви зараз? Чим займаєтесь?
Що думаєте про своє майбутнє зараз?
До самого кінця я не хотіла вірити у те, що до моєї країни, у двері мого будинку постукала війна. Вже 19-20 лютого я прокинулася від того, що у моїй кімнаті ледь не впало дзеркало з підвіконня. Я відкрила вікно і почула достатньо гучні вибухи на околиці району. Це було дуже страшно, у мене почалася паніка, я одразу зв'язалася зі своїми друзями та поїхала зазвичай на роботу, вважаючи, що це мине. 24 лютого зранку почались обстріли мого району, я швидко зібрала всі необхідні речі та пішла до подружки додому, тому що одній мені було страшно залишатися. Потім я провела 2 тижні війни у коридорі з несучими стінами на другому поверсі домівки (моя сім'я не вірила що почалася війна і треба ховатися чи залишати місто).
Зараз вимушено та тимчасово я перебуваю на території Криму, бо це єдине місце, куди я могла виїхати беручи до уваги той факт, що я тікала від війни самотужки. Зараз, активно висвітлюю війну, веду сторінку у інстаграм та репощу новини, донатила українським військовим та сім'ям, які залишилися у дуже тяжких життєвих обставинах, проектую свої думки у творчість. Тема майбутнього для мене досить важка, зараз багато проблем, які звалилися на голову ніби снаряди, та стоїть серйозний життєвий вибір, але я продовжую вірити у мирне небо, повернення усіх територій до складу моєї країни, і що побачу своїх друзів, повернуся до батьківщини і рідного дому.



